Надзвичайні ситуації можуть виникати у різних варіаціях та можуть бути або гострими та обмеженими у часі, або хронічними та затягнутими за своїм характером. Сценарії, які призводять до виникнення надзвичайних ситуацій, можна загалом поділити на такі категорії:
Надзвичайні ситуації, спричинені природними або техногенними загрозами: Землетруси, виверження вулканів, зсуви ґрунту, повені, буревії, засухи, надзвичайно високі та низькі температури, епідемії/пандемії (наприклад, холера, вірус Ебола, COVID-19) є природними загрозами, які можуть спричинити гуманітарні катастрофи, що заберуть багато життів та призведуть до економічних збитків і пошкодження навколишнього середовища та інфраструктури. Проте гуманітарні катастрофи трапляються лише там, де населення є вразливим до певної загрози за умови її настання. Населення у світі, яке постійно збільшується в кількості, постійна глобальна урбанізація та зміни у використанні землі можуть ще більше посилити вразливість до природних та техногенних загроз, наприклад, руйнування дамби та хімічні чи ядерні аварії. Такі надзвичайні ситуації часто призводять до погіршення умов навколишнього середовища для здоров’я, особливо щодо доступу до базових послуг із WASH. Такі об’єкти інфраструктури, як школи, дороги, лікарні, об’єкти водопостачання та водовідведення часто зазнають безпосереднього впливу, що зменшує доступ до чистої води, санітарних послуг та відповідної гігієни, наприклад, миття рук, таким чином збільшуючи ризик виникнення захворювань, пов’язаних із водою та санітарією.
Конфлікти: Це стосується соціально спричинених надзвичайних ситуацій, таких як політичні конфлікти, збройні зіткнення та громадянські війни. Багато переміщених осіб (внутрішньо переміщених осіб та/чи біженців) мають розміщуватися у таборах, тимчасових притулках чи приймаючих громадах, де потрібно оперативно гарантувати доступ до чистої води, санітарних умов та предметів гігієни, що зазвичай має забезпечуватися впродовж тривалого періоду часу. Більшість переміщених осіб зазвичай осідають у приймаючих громадах. Це може перевантажити існуючу інфраструктуру з водопостачання (та водовідведення), що ускладнює визначення та підрахунок дійсних потреб і потенційно вимагає модернізації існуючої інфраструктури.
Через динаміку конфлікту та з огляду на те, що переміщення населення може відбуватися (та динамічно змінюватися) протягом тривалого періоду, часто складно спланувати те, як довго мають існувати притулки та відповідна інфраструктура водопостачання. Цей необхідний період функціонування може варіюватися від кількох тижнів чи місяців до кількох років або навіть десятиліть. Більшість таборів для біженців стають все більш довгостроковими (10 років чи навіть більше) та часто перетворюються на постійні міські поселення. Відтак всі технології, запроваджені в такому контексті, потрібно розглядати крізь призму довгострокового існування.
Належне джерело водопостачання – це зазвичай основний критерій для вибору місця розміщення табору чи переміщеного населення. Проте табори для біженців почасту будують у середовищі, де кількість води є обмеженою, тому важливо на ранньому етапі реагування ухвалити рішення про переміщення людей ближче до води або про транспортування води до людей. У багатьох ситуаціях рішення щодо поселень вважаються короткостроковими інтервенціями, оскільки це політично небажано розглядати більш постійні варіанти поселення. Місцеві органи влади можуть бути проти діяльності, яка може вважатися такою, що робить інфраструктуру водопостачання і водовідведення більш постійною або краще розвинутою через страх виникнення довгострокової відповідальності перед переміщеним населенням. Ситуація ще більше ускладнюється, якщо умови в таборі можуть стати кращими ніж умови в місцевих населених пунктах, що може спричинити напругу між місцевим населенням і біженцями. Такі випадки варто розглядати як можливості для покращення послуг із водопостачання як для приймаючої громади, так і для біженців.
Вразливі держави і затягнуті кризи: Вразливі держави та країни з затягнутими кризами стають все більш поширеними. Держави можуть вважатися вразливими, коли вони не хочуть чи не можуть виконувати свої базові функції. Для постраждалого населення безпека може наражатися на ризик, якщо не надаються базові соціальні послуги або якщо вони погано функціонують. Слабкі урядові структури або відсутність відповідальності уряду за забезпечення базових послуг можуть посилювати бідність, нерівність та соціальну недовіру і потенційно можуть перетворитися на гуманітарну катастрофу.
Затягнуті кризові ситуації характеризуються стихійними лихами та/чи конфліктами, які часто повторюються, тривалими продовольчими кризами, погіршенням стану здоров’я людей, погіршенням життєдіяльності та недостатньою інституційною спроможністю для реагування на кризи. У такому середовищі значний відсоток населення є особливо вразливим до ранньої смерті чи захворювань. Надання базових послуг із водопостачання часто ігнорується, та зовнішня підтримка із використанням традиційних урядових каналів може призвести до дуже незадовільного досвіду. За таких умов може бути необхідно дослідити додаткові та альтернативні способи надання послуг, спираючись переважно на неурядових чи субурядових виконавців на відносно децентралізованому рівні. Потрібно обирати такі технології водопостачання, які можуть протидіяти крадіжці (наскільки це можливо) та мають якомога менше зовнішніх ввідних даних (наприклад, пальне чи хімічні сполуки).
Країни з (високим) рівнем ризику, які зазнають впливу стихійних лих і змін клімату: Зміни клімату та висока ймовірність пов’язаних із цим природних загроз становлять величезний виклик для багатьох країн. Ризик того, що природні події стануть стихійним лихом, переважно визначається вразливістю суспільства, чутливістю його екологічних чи соціально-економічних систем та впливом змін клімату як на надзвичайні події, які виникають час від часу (наприклад, сильні дощі, які спричиняють повені або зсуви ґрунту), так і на поступові зміни клімату (наприклад, тимчасове зміщення сезонів дощів). Зміни клімату також погіршують проблемні ситуації у країнах, які вже страждають від стихійних лих. Окрім ймовірно необхідного безпосереднього реагування на надзвичайну ситуацію може також бути потрібно, щоб виконавці з питань розвитку звертали більше уваги на належні профілактичні заходи та дії зі зменшення ризику виникнення надзвичайних ситуацій (див. [Х.10]). Існуюча інфраструктура водопостачання може потребувати змін, чи можливо потрібно буде запровадити більш ефективні та сталі системи водопостачання із метою посилення резильєнтності та надання допомоги громадам із реагуванням на регулярні надзвичайні погодні умови, спричинені змінами клімату (наприклад, підвищення рівня води в районах, схильних до повеней, або більші резервуари для зберігання води, щоб можна було пережити засушливі пори року). Це також може включати заходи із забезпечення готовності, такі як зміцнення потенціалу, накопичення обладнання та розробка ротаційного плану на випадок різкого збільшення навантаження. До того ж системи водопостачання можливо потрібно буде підготувати до надання послуг особам, які стали біженцями внаслідок змін клімату.
Стихійні лиха часто можуть бути поєднанням кількох категорій (наприклад, у вразливих державах чи країнах, які зазнали впливу конфлікту, можуть виникнути природні катастрофи), що ще більше ускладнює цільове реагування (наприклад, робота лише з тими, хто зазнав впливу природної катастрофи, на противагу роботи з тими, хто зазнав впливу більш хронічних станів). До того ж сценарії надзвичайних ситуацій та криз також можна розділяти на стихійні лиха, які розпочинаються неочікувано (наприклад, землетруси чи конфлікти), та стихійні лиха, які розпочинаються повільно (наприклад, засухи, які можуть призвести до тривалої продовольчої кризи, або нестабільні ситуації, які призводять до погіршення послуг із часом). Залежно від виду кризи населення та інфраструктура також можуть зазнавати різного впливу. Тоді як деякі стихійні лиха можуть призвести до масових переміщень населення із наслідками щодо потужних заходів у сфері громадського здоров’я, інші можуть впливати лише на інфраструктуру, що зміщує акцент під час реагування на ремонтні роботи та відповідну модернізацію.
