Поширеними категоріями, які використовуються для розрізнення етапів реагування, є такі: (1) гострий етап реагування, (2) стабілізація та (3) відновлення. Визначення таких загальних етапів допомагає при плануванні допомоги попри те, що такий розподіл варто вважати теоретичним і спрощеним, оскільки він моделюється після одиничних подій стихійного лиха.
Гострий етап реагування: Цей етап позначає інтервенції із надання гуманітарної допомоги, які впроваджуються відразу ж після настання стихійного лиха, конфлікту, епідемії/пандемії або подальшого погіршення ситуації під час затяжної кризи. Зазвичай він покриває перші години і дні та аж до кількох перших тижнів чи місяців, коли застосовуються ефективні короткострокові заходи для того, щоб швидко покращити надзвичайну ситуацію, допоки не будуть знайдені більш постійні чи тривалі рішення. Початкове (швидке) оцінювання (див. [X.1] – [X.4]) потрібне для визначення пріоритетних потреб та для отримання кращого розуміння контекстуальних і технічних аспектів, а також інституційного середовища та виконавців.
Мета інтервенцій на гострому етапі реагування полягає в тому, щоб гарантувати і забезпечити виживання постраждалого населення, керуючись принципами гуманності, нейтральності, неупередженості та незалежності. Також потрібно зважати на те, що під час деяких надзвичайних ситуацій постраждале населення часто є набагато більш вразливим до захворювань через відсутні або неналежні заклади WASH та відсутність можливості дбати про гігієну. Тому необхідні базові послуги, пов’язані з водопостачанням. На цьому етапі включають надання достатніх запасів чистої води для пиття, особистої гігієни та приготування їжі, перш за все, на комунальному рівні та підтримку безпечного середовища, попереджуючи забруднення джерел води. Коли це реалізується, бажаною інтервенцією стає швидке відновлення чи посилення існуючої інфраструктури водопостачання (разом із короткостроковим швидким постачанням води в умовах надзвичайної ситуації за потреби) та надання інструментів і обладнання для забезпечення базових послуг з експлуатації та обслуговування.
Із метою дотримання безпечного і належного доступу всього постраждалого населення до послуг із водопостачання та відповідних послуг відповідальні органи у секторі водопостачання та місцеві служби оперативного реагування мають залучатися від самого початку. Також потрібно забезпечити рівну участь чоловіків, жінок, дітей, а також маргіналізованих та вразливих груп населення до планування, ухвалення рішень та місцевого управління (див. [X.15], [X.16]). Інтервенція на цьому етапі в умовах надзвичайної ситуації зазвичай впроваджується із залученням місцевих ресурсів, оскільки зовнішнім агенціям, які надають допомогу, потрібен час для мобілізації. Проте місцеві ресурси часто неготові до таких подій, що означає, що постраждалим переважно доводиться намагатися впоратися із надзвичайною ситуацією самостійно.
Стабілізація: Етап стабілізації чи переходу зазвичай розпочинається через кілька тижнів/місяців після настання надзвичайної ситуації та може тривати до орієнтовно шести місяців чи довше. Окрім збільшення масштабу покриття послугами, увага зосереджується на поступовому покращенні і модернізації тимчасових структур, які встановлювалися на гострому етапі реагування, або на заміні тимчасових технологій більш ефективними довгостроковими рішеннями. Цей етап включає запровадження структур за підтримки громади із зосередженням особливої уваги на всій системі WASH, поступовому залученні структур комунальних підприємств із водопостачання, та розгляді заходів із забезпечення безпеки води і управління ризиками (див. [X.7], [X.8]).
На цьому етапі потрібно переглянути джерела води та енергії після врахування екологічних факторів та довгострокової стабільності, особливо при використанні підземних вод як основного джерела води або при залежності від транспортування води водовозами. Рішення щодо обладнання для водопостачання мають ґрунтуватися на відповідних технологіях і проєктах, в ідеалі з використанням матеріалів, які доступні локально. Детальне оцінювання необхідне для належного реагування у відповідному місцевому контексті та для збільшення прийняття запланованих інтервенцій в довгостроковій перспективі (див. [X.1] – [X.4]). Особливу увагу слід звертати на такі аспекти, як смак, запах та колір води, що постачається, оскільки вони впливатимуть на прийняття, а також на ті питання, пов’язані з гігієною, які передбачають певні зміни в поведінці (див. Х.16). Також потрібно вивчити масштаб використання ринкових підходів (див. [X.17]).
Як і на гострому етапі реагування ключовим фактором є рівна участь чоловіків, жінок, дітей, а також маргіналізованих і вразливих груп населення у плануванні, ухваленні рішень та місцевому управлінні задля забезпечення того, що у всього постраждалого населення є безпечний і достатній доступ до послуг із водопостачання та що послуги є належними. На етапі стабілізації потрібно попередньо розглянути відповідні заходи із забезпечення резильєнтності та зменшення ризиків стихійного лиха, особливо, якщо є ймовірність того, що трапиться ще одне стихійне лихо (див. [X.10]).
Відновлення: Етап відновлення, який часом називають етапом реабілітації, має на меті відновити чи покращити ситуацію постраждалого населення, яка існувала до надзвичайної ситуації, шляхом поступової інтеграції принципів розвитку. Цей етап зазвичай розпочинається після чи навіть під час впровадження інтервенцій із надання допомоги (зазвичай після шести місяців) та може вважатися продовженням вже реалізованих заходів із надання допомоги. Загалом він може підготувати підґрунтя для подальших інтервенцій із розвитку та поступової передачі партнерам, які відповідають за середньо- і довгострокову підтримку. Залежно від місцевих потреб загальний графік інтервенцій із відновлення становить зазвичай від шести місяців до трьох років, хоча у випадку складних ситуацій може знадобитися до п’яти років чи навіть більше, наприклад, у районах, які постраждали внаслідок конфлікту.
Інтервенції з відновлення характеризуються активною участю місцевих партнерів та органів влади у плануванні та ухваленні рішень із метою розбудови місцевого потенціалу та забезпечення сталості інтервенцій. На цьому етапі потрібно детальніше розглянути масштаб використання ринкових підходів (див. [X.17]) або запровадження тарифної системи для використання води в довгостроковій перспективі. Інтервенції з відновлення у секторі водопостачання можуть мати різні форми та залежать від місцевих умов, а також актуальних потреб постраждалого населення. Окрім технічного впровадження системи водопостачання такі інтервенції включають значні зусилля із посилення структур і систем із надання послуг WASH та сприяють виникненню ринків водних послуг. У контексті довгострокового існування табору, який може перетворитися на постійне поселення, інтервенції можуть включати модернізацію існуючої інфраструктури водопостачання в умовах надзвичайної ситуації.
Інтервенції з відновлення також включають довгострокову розбудову спроможностей та навчання, у тому числі роботу з відповідними місцевими органами влади та партнерами з розвитку. Також надзвичайно важливими є посилена співпраця з місцевим урядом, комунальними підприємствами, громадянським суспільством, приватним сектором та передача обов’язків. Тому від самого початку необхідна посилена участь залучених зацікавлених сторін у процесах планування та ухвалення рішень. За можливості інтервенції з відновлення мають зважати на те, що реалізовані інвестиції можуть забезпечити підґрунтя для подальшого розширення закладів і послуг WASH. До того ж інтервенції з відновлення можуть включати відповідні заходи із забезпечення резильєнтності та зменшення ризиків стихійного лиха (див. [X.10]). Інтервенції з відновлення мають включати чітку стратегію переходу чи виходу (див. [X.11]), у тому числі передачу місцевому уряду, громадам чи надавачам послуг із метою забезпечення можливості підтримання створених рівнів надання послуг.
